Рома́н Йо́сипович Шухе́вич (псевдо:«Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка») (*30 червня 1907, м.Львів[1] — † 5 березня 1950, с. Білогорща, нині у складі м. Львова) — українськийполітичний і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводуОрганізації українських націоналістів. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» в складі іноземних легіонів Вермахту(1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950). Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєннямордена Держави[2] [3]. Посмертно іменований пластовою старшиною найвищим почесним ступенем гетьманського скоба (1950)[4]. Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту»[5]. Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив в тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності і кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН наПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу. Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944 р. загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід[6].
| 
