На кордоні лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілої сталості і розгульної вольниці кочівників народилося козацтво. Багато хто говорять про його особливу культуру і навіть цивілізацію. Степова місцевість нижче дніпровських порогів одержала назву Запоріжжя, а плавні, що примикають до Дніпра - Великого Лугу. Саме тут у середні століття зародилося й зміцніло запорізьке козацтво. Запорожці назвали себе ще "січовиками". Слово це походить від дієслова "сікти" і має той самий корінь зі словом "засіка ". Козацька столиця - Січ - для захисту обставлялася вирубаними (висіченими) деревами. Однак дотепер не відомі точні місця їхнього розташування. І взагалі в історії запорізького козацтва ще багато білих плям. Спробуємо, призвавши на допомогу свідчення деяких авторитетних дослідників козацького побуту і народну поголоску, висвітити окремі, найбільш загадкові моменти історії запорізьких козаків, особливості їхньої культури. 
1. Запорізьке козацтво.
З 15 століття в українських степах з'являються добувачі, що пізніше поповнюються утікачами від польського панування. На новій території їм приходиться постійно захищатися від татар, і поєднуються в окремі збройні групи, що не тільки відбивають напади татар, але і самі нападають на татарські загони й міста. Цих відважних людей почали називати козаками. Вважається, що свою назву козаки одержали від тюркського слова козак - степовий мисливець. Уперше ця назва зустрічається в листі литовського князя Олександра від 19 грудня 1492 року до татарського хана Манглі - Гірею. У ньому князь повідомляв про свій наказ покарати козаків - вихідців з Київщини й Черкащини , що розбили під Тягином турецький корабель. У козаки попадали люди з усіх суспільних шарів (селян, міщан, дворян). Були серед них і іноземці. Запорізькі козаки жили на нижньому Дніпрові, за порогами, відкіля і з'явилася їхня назва. Їхнім лідером став Дмитро Вишневецький. У 1552 - 1554 роках він об'єднав розрізнені групи козаків, створивши на острові Мала Хортиця козацький центр, військову формацію – Запорізьку Січ. У 1562 році Вишневеецький втрутився у внутрішні справи Молдовії, що у цей час контролювали турки. Він був схоплений турками і страчений у Константинополі. Запорізька Січ була військовою організацією: козаки жили в куренях (військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман, що керував Січчю за допомогою козацької верхівки - старшини. Козаки здійснювали успішні походи в Крим, і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). По ріках і морю вони ходили на невеликих човнах, видовбаних з цілого дерева, що називалися чайками. По краях прикріплювався зв'язування очерету, що додавало додаткову стійкість. У козаків була кіннота, але все-таки основою їхнього війська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті козаки починають активно використовувати вогнепальну зброю - пищали, пістолі, невеликі пушки. По степу вони пересувалися на возах, якщо на них нападали татари козаки встановлювали вози в квадрат і вели сильний вогонь по татарах. Прорватися в середину квадрата були дуже важко, і звичайно, татари відступали. У 15 - 17 століттях турецька й татарська погроза була дуже велика, і тому дії козаків були вигідні для багатьох держав, тому що вони послабляли татар і турків, не даючи їм проводити широкомасштабні набіги всередину Європи. Литовські князі, а після і польські королі намагалися взяти козаків під контроль. Для цього в 1572 році був заснований спеціальний список - реєстр. Внесені в нього козаки вважалися на службі короля, мали деякі привілеї (одержували платню, мали самоврядування під керівництвом коронного гетьмана і були звільнені від податків). Їхнім центром було місто Трахтемиров, де був госпіталь і арсенал. При польському королі Стефане Баторие реєстр складав 600, а з 1590 року - до 1000 козаків, а після навіть більш цього. Однак число не реєстрових козаків було в багато разів більше.