Середньовічне місто Київ, розташоване на Горі, тобто на високому горбі, стояло на західному березі річки Дніпра; горби цього берега круто підіймалися на якихось сто метрів вище річки, створюючи дуже добрі умови для захисту

Вехнє місто - Історична частина Києва, Розташована на Київському плато. Назва виникла на противагу Нижньому місту (Подолу). Вехнє місто займало територію, обмежену сучасними вулицею Ярославів вал, Львівською пл., схилами гір за вулицями Великою Житомирською та Деся­тинною, далі вулицями Челюскінців, Паторжинського, Свердлова. Початок його формування належить до часів виникнення городища Кия (кін. 5 — поч. 6 ст.). У 6— 9 ст. В. м. займало невеликий (2 га)  західний кут Старокиівськоі гори. В 10 ст.  почалася    забудова    Верхнього міста. В 10-11 ст. включало місто Володимира, місто Ярослава  та місто Ізяслава-Святополка.   Загальна   площа Верхнього міста становила   понад 80 га.  Було аристократичною частиною    давнього  Києва, де  розміщувалися двір  великого князя, митрополія    Русі,   кам'яні   собори   та  палаци, двори   найзаможніших   феодалів. Протягом десятого-тринадцятого століть Верхнє місто було центром візантійського мистецтва й архітектури.    Після нашестя татар у тринадцятому столітті, коли Верхнє місто було зруйноване й занепало, життя Києва відродилося на Подолі — долішній частині міста, де коло річкового порту жили купці та ремісники. Життя Старого міста зосередилося тоді довкола тих середньовічних церков, які ще збереглися.

 Після возз'єднання України   з Росією 1654 на старих валах Верхнього міста було збудовано нові фортечні  укріплення.   Тут   розміщувалася   залога російський військ. Про це свідчать історичні назви вулиць:  Рейтарська, Стрілецька, Рильський пров. Згодом увійшло до адміністративного району Києва.

В сімнадцятому й вісімнадцятому століттях візантійські середньовічні церкви було поширено й відбудовано в новому, модному в той час, стилі барокової архітектури. Видатними будівлями того часу у Верхньому місті були собор св. Софії з його монастирем і Золотоверхий Михайлівський монастир. Центром території, де вони містилися, була величезна площа перед Софійським кафедральним собором у бік Михайлівського монастиря. Дві барокові дзвіниці над брамами в огорожах монастирів помітно прикрашали краєвид Верхнього міста і візуально пов'язували ці два архітектурні комплекси. В дев'ятнадцятому столітті широкий прохід сполучав широкий майдан перед Софійським собором з подібним майданом перед Золотоверхим Михайлівським монастирем.

1934 року Верхнє місто стало ймовірним місцем розташування майбутнього урядового центру. У зв’язку з планами перебудови району були зруйновані Михайлівський Золотоверхий монастир, а також Десятинна, Трьохсвятительська і Стрітенська церкви. З усього запланованого урядового центру було збудовано лише будинок ЦК КПУ, який зараз належить МЗС України.

У 1999 році Михайлівський Золотоверхий монастир було відбудовано. Зараз ведеться дискусія про відбудову Десятинної церкви.